Слова: Михайло Ткач, Музика: Степан Сабадаш

В'ється, наче змійка,
Неспокійна річка,
Тулиться близенько
До підніжжя гір;
А на тому боці -
Там живе Марічка,
В хаті, що сховалась
У зелений бір.

Як із хати вийде,
На порозі стане,
Аж блищить красою
Щирочинь ріки,
А як усміхнеться,
Ще й спідлоба гляне:
"Хоч скачи у воду!" -
Кажуть парубки

Не питайте, хлопці,
Чом я одинокий
Берегом так пізно
Мовчазний ходжу?
Там, на тому боці,
Загубив я спокій,
А туди дороги
Я не нажоджу.

Та нехай сміється
Неспокійна річка,
Все одно на той бік
Я путі знайду.
Чуєш чи не чуєш,
Чарівна Марічко?
Я до твого серця
Кладук прокладу.

Андрій Малишко

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у сонця, у зірок прохать,
І в світі їх яснім себе показать. *

Бо долі ще змалу здаюсь я нелюбий, -
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю,
І гірко, і марно свій вік коротаю;
І в горі спізнав я, шо тільки одна -
Далекеє небо - моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше,
Я очі на небо, - мені веселіше!
І в думці забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Та й дайте ж бо крилля, орлячого крилля,
Я землю покину - і на новосілля.
Орлом бистрокрилим у небо польну
І в хмарах від світу навік утону