Денис БОНКОВСЬКИЙ

Чи є в св iт i молодиця,
Як та Гандзя б iлолиця?
Ой скажiте, добpi люди,
Що зi мною тепеp буде?

Гандзя душка, Гандзя любка,
Гандзя мила, як голубка,
Гандзя pибка, Гандзя птичка,
Гандзя — цяця молодичка!

Гандзю моя, Гандзю мила,
Чим ти мене напоїла:
Чи любистком, чи чаpами,
Чи солодкими словами?

Важка моя, гipка доля,
Знать, такая божа воля,
Щоб нiченьки я не спав,
За тобою пpопадав!

Чи я мало сходив свiту,
Чи я мало бачив цвiту,
Чом калина найкpаснiша,
Чому Гандзя наймилiша?

Як на мене щиpо гляне,
Сеpце моє, як цвiт, в'яне,
А як стане щебетати,
Сам не знаю, що дiяти!

Де ж ти, Гандзю, вpодилася,
Де ж ти чаpiв навчилася,
Що як глянеш ти очима,
То заплачу, як дитина!

Гандзю, сеpце-молодичко,
Яке ж твоє гаpне личко,
I губоньки, i оченьки,
I нiженьки, i pученьки!

Гандзю, котку, не цуpайся
Та на божу волю здайся,
Пpигоpнись до сеpця мого
Та не зважай нi на кого.

Коли ж така твоя воля,
Щоб ти мене не любила,
Лучче ж менi така доля,
Щоб злюбила мя могила!

Слова: Юрій Рибчинський, Музика: Ігор Поклад

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я у траву.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли дикі гуси через ліс.
Не кажи своїй подрузі,
Хто тобі корали зоряні приніс.

Як постука нічка темна
У віконце знов.
Не питай мене даремно
Про мою любов.

Ой, летіли в день осінній
Дикі гуси до самотньої верби.
Там де двоє - там весілля,
А де троє - перші ягоди журби.

Ой, летіли до світання
Дикі гуси через марево ночей.
Бережи своє кохання
Ти, дівчино, від корисливих очей.

Гей, летіли понад вечір
Дикі гуси через ліс і зелен гай.
Ти відкрий подрузі двері,
Але серце їй своє не відкривай.

Роман САВИЦЬКИЙ

Темна нiчка гори вкрила,
Полонину всю залила,
А в нiй постать снiжно-бiла,
Гуцул Ксеню в нiй впiзнав.

Гуцулко Ксеню,
Я тобi на трембiтi
Лиш однiй в цiлiм свiтi
Розкажу про любов.

Пролетiло жарке лiто,
Гуцул iншу любить скрито,
А гуцулку синьооку
В нiч останню вiн проща.

Гуцулко Ксеню,
Я тобi на трембiтi
Лиш однiй в цiлiм свiтi
Розкажу про свiй жаль.

Черемошу грали хвилi,
Сумували очi синi,
Тiльки вiтер на соснинi
Сумну пiсню завивав.

Душа страждає,
Звук трембiти лунає,
А що серце кохає,
Бо гаряче, мов жар

Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться в полі туман.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар;
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що білії ніженьки
Вмочиш в холодну росу;
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Слова: Михайло Старицький

Тече вода, тече бистра,
А куди - не знає,
Помiж гори в свiт широкий
Тече, не вертає.

Ми зайдемо в чисту воду
Бiля водограю
I попросим його щиро,
Хай вiн нам зiграє.

Ой водо-водограй, грай для нас, грай.
Танок свiй жвавий ти не зупиняй.
За красну пiсню на всi голоси
Що хочеш, водограю, попроси.

Струни дає тобi кожна весна,
Дзвiнкiсть дарує їм осiнь ясна.
А ми заграєм на струнах твоїх -
Хай розiллють вони радiсний смiх.

Подивись, ось там у скелю,
Б'є вода iскриста.
Ти зроби менi з тих крапель
Зоряне намисто.

Краще я зберу джерела,
Зроблю з них цимбали,
Щоб тобi, дiвчино мила,
Вони красно грали.

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина,
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.

Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина,
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.

Сонце низенько, вечір близенько.
Спішу до тебе, моє серденько.

Спішу до тебе, та й не застану.
Вийду на гору, та й плакать стану.

Голуб - голубчик, голуб сизенький,
Скажи, голубчик, де мій миленький?

А твій миленький там, за рікою
Склонив головку, стоїть з другою.

А як дівчина про це почула,
Лягла на землю, навік заснула.

Ой, біжить милий мостом дліненьким.
Накрив милую платком біленьким.

«Вставай милая, довольно спати,
Як ми гуляли, будем гуляти !»

«Не встану милий, гуляй з другою,
Бо моє серце вже під землею.»

Червона калина, чого в лузі гнешся,
Чого в лузі гнешся ?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся,
До сонця не пнешся ?
Чи жаль тобі цвіту, на радощі світу,
На радощі світу? Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту,
Чи грому з блакиту ?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому.
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та в гору не пнуся, бо сили не маю,
Я сили не маю.
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.

Червона калина, чого в лузі гнешся,
Чого в лузі гнешся ?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся,
До сонця не пнешся ?
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара.
Та ти мене дубе отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.